Андрій Вадатурський: Ми ще побачимо багатьох високопоставців в наручниках

Вибори, що відбудуться 25 жовтня, навіть найважливіші та значущі за всю сучасну історію України. Тому що ми не тільки оновлюємо місцеву владу, ми вибудовуємо принципово нові відносини всередині країни. Я розумію і поділяю невдоволення і нетерпіння тих, хто хоче швидких змін і реформ, миттєвого очищення від корупції, поліпшення стандартів життя, соціальної стабільності та забезпеченості. Так, не все відбувається так швидко, як хотілося б, а багато чого просто залишається за кадром. Це як під час реконструкції будинку – спочатку слід зміцнити фундамент, зняти стару штукатурку зі стін, замінити комунікації, полагодити дах. Це найважчі і брудні роботи, але без них найгарніші шпалери не провисять й рік, а нову підлогу заллє після першого ж дощу через дірявий дах.
Країна – той же будинок, і етапи ті самі. Колишні «господарі» будували його хто на що здатний, десь латали дірки, десь завішували їх плакатами з гаслами. Але вийшло все, як у поганих будівельників, які вкрали цемент і цеглу. Тому тепер косметичним ремонтом не обійтися, потрібно зміцнювати несучі стіни, видаляти старе, міняти систему комунікацій на всіх «поверхах». Цей важкий, але необхідний процес триває, ми вигрібаємо гори сміття. Подивіться, сьогодні хабарників ловлять не тільки у районах, але і в Генпрокуратурі, і в СБУ, і в міністерствах. Але все одно мало, і думаю, що ми ще побачимо багатьох високопоставлених чиновників у наручниках. І пройде не один рік, поки в Україні сформується покоління, яке не даватиме і не братиме хабарі просто тому, що це огидно його природі. А поки що треба суворо карати, замітати усю цю корупційну нечисть із нашого життя.
Чому я повірив Президентові і партії «Солідарність», чому вирішив, що просто не маю права дивитися збоку, як відбуваються перетворення в країні, і міркувати, вийде чи не вийде. Петро Порошенко не просто щиро хоче підняти Україну на новий рівень, він вважає це справою всього свого життя. На імітацію змін заради власного комфорту він не погодиться. В Україні було багато правителів. Нещодавно перечитав нашу спільну історію, і мене в черговий раз боляче вкололо, що ми постійно «дружили» з кимось проти когось, постійно були в тіні у сильних світу цього. І постійно сварилися одне з одним. Я багато їжджу по області і давно помітив особливість: там, де у селах найбільше кричать і обурюються, де можуть позиватися роками з сусідом через те, що його горіх заступає сонце, там бруд і бур’яни, повалений паркан і обдерті хати. А де люди готові чути одне одного, поступатися своїми маленькими приватними інтересами заради загальної великої справи, там і села мають кращий і чистіший вигляд. У цьому найбільша наша проблема – вчитися домовлятися.
Президент Порошенко – перший глава держави, який хоче, щоб Україна стала демократичною країною. І партію ми будуємо таку саму – відкриту, демократичну. Наші люди завжди жили в очікуванні «доброго царя», «міцної руки». І обирали таких. Потім виявлялося, що «царі» зовсім недобрі, а «міцна рука» норовить залізти до народної кишені і вигребти з неї все, поки у нас нічого, крім дір, не залишиться. Так, ми сильні і сміливі, і у гніві наш народ страшний. В екстремальних ситуаціях у нас проявляється така сила духу і воля до перемоги, що ворог біжить. Ми вже довели – ніякий тиран перед нами не встоїть, свобода і незалежність дорожче навіть за власне життя. Але потім ми заспокоюємося і знову чекаємо, що хтось за нас усе зробить. Демократія – це влада народу, але для цього потрібно, щоб народ не самоусувався від влади. Ми обрали європейський шлях розвитку, ми хочемо, щоб європейські стандарти якнайшвидше увійшли в наше життя. А що таке – бути європейцем? Це ж не тільки кидати сміття в урну, це бути внутрішньо незалежними, не йти, не ховатися від прийняття рішень не тільки щодо себе, а й щодо будинків, вулиць, міста, країни. І не боятися відповідальності за такі рішення. Сьогодні тільки від громад залежить, як ми житимемо, хто представлятиме наші інтереси у місцевих органах влади. Децентралізація почалася з перерозподілу бюджетів – із центрів на місця. Кошти є, а буде ще більше. Чому це робиться? Тому що навіть найефективніша центральна влада не зможе визначити, що нам тут треба зробити в першу чергу.Щоб рішення наших проблем, наболілих питань було плановим і системним, а не точковим і ситуативним. Ось для цього потрібно змінити систему управління, що, незважаючи на всі зміни в країні, на місцях залишилася старою. Система опирається, нас знову намагаються обдурити, забалакати, заспокоїти популістськими обіцянками. Тому що тим, хто добре жив за рахунок народу за минулої влади, не потрібні зміни. Це вони, нібито вболіваючи за народ, кажуть, що треба почекати з реформами, що не треба поспішати. Але повільні реформи – це як операція тупим ножем і без наркозу – боляче і довго. А ми не обманюємо людей. Ми чесно говоримо про небезпеку реваншу, про те, що реформи потрібно прискорити, що іншого такого шансу стати успішною, економічно розвиненою високотехнологічною країною в України не буде.
Наші кандидати, а партія «Солідарність» висунула до рад різних рівнів у Миколаївській області 1248 кандидатів, можуть змінити ситуацію в області. Це люди, які вбачають свої функції не в тому, щоб у когось щось випросити, а в тому, щоб пропонувати потрібні рішення. Прораховані та обгрунтовані, а не голослівні або такі, що гальмують розвиток. Сьогодні потрібно розуміти, особливо в селах, у невеликих містах: помилка у виборі буде значно болючішою, ніж раніше, а може обернутися великими втратами. Якщо Президент працюватиме навіть 24 години на добу, цього недостатньо. Країна – як живий організм, здорове серце – це добре, але будь-який збій кровоносної системи позначиться на загальному самопочутті. А ми хочемо оздоровити управлінську систему «на капілярному» рівні. Ці вибори повинні стати поштовхом для формування нової формації відповідальних лідерів, яких нам потрібно обрати. Ми у Миколаївській територіальній організації рік відбирали таких людей. Сперечалися, дискутували, прораховували різні проекти і варіанти для розвитку громад. Хтось пішов, не витримавши навантаження – особисті справи виявилися важливішими. Решта за цей рік стали ще сильнішими, вони навчилися чути опонентів, враховувати їхню думку, з палких обговорень виокремлювати найголовніше і приймати єдине правильне рішення. Це прагматики і реалісти, прихильники демократичних принципів. Це якраз ті люди, які можуть повністю оновити не тільки структуру, але й дух, наповнення, мотивацію місцевої влади.
Сьогодні, у вік інформаційних технологій, можливості отримання інформації розширилися практично безмежно. Але особисті контакти все одно необхідні, бо не всі навчилися правильно користуватися цими можливостями. І стара влада – це провал в інформаційному ланцюжку, що повинен з’єднувати громадян із владою, забезпечувати їхній безперервний зв’язок. Ми будуємо свою партію – партію «Солідарність» – за принципом вертикальної інтеграції, щоб запит кожного жителя села чи міста не зависав у повітрі, а потрапляв за призначенням. Що це означає? Ми створюємо систему взаємодії депутатів зі своїми виборцями так, щоб усі депутати від партії «Солідарність» – від депутата сільської ради до народних депутатів, працювали разом. Депутати сільрад, які знають усіх своїх виборців, тісно взаємодіятимуть із депутатами районних рад, триматимуть їх у курсі проблем села. Депутати районних рад так само активно співпрацюватимуть із депутатами обласної ради, передаватимуть їм необхідну інформацію про те, що слід спільно вирішувати, що потрібно в районах. Так, депутати обласної ради разом із народними депутатами зможуть на найвищому рівні ініціювати рішення, необхідні громадам у галузі, починаючи від села і закінчуючи обласним центром. Таким чином, жоден голос виборця не залишиться непочутим. Партія «Солідарність» запропонувала кращу команду кандидатів на місцеві вибори. Нам усім потрібно об’єднатися, припинити сварки і лайки, потрібно слухати і чути одне одного, не самоусуватися від важливих суспільних процесів, активніше відстоювати свою позицію. Нам дуже багато треба зробити, а час втрачати не можна, на помилки і розчарування його у нас немає. Так, нам усім важко, тому що в нашому суспільстві існують і психологічні бар’єри – в одному історичному періоді у нашій країні живуть люди, які виросли в СРСР при КПРС, і молоде покоління, яке захищало свободу і незалежність України під час Революції Гідності. Але у нас одна Батьківщина, і ми всі хочемо їй і собі добра – старим забезпеченої старості, молоді – свободи вибору, чітких перспектив, пристойної і добре оплачуваної роботи. У нас більше спільного, ніж протиріч, як би нам не намагалися їх нав’язати.
Давайте будемо солідарними одне з одним у загальному бажанні жити в економічно розвинутій й успішній Україні. Нехай ці вибори стануть довгоочікуваним поштовхом для сталого розвитку наших громад. Андрій Вадатурський, народний депутат, лідер Миколаївської територіальної організації партії «Солідарність».